Вінниця. Ставка Гітлера

 

Ставка Гітлера "Вервольф"

   Ставка Гітлера "Вервольф" ("Wehrwolf" з нім. - "Озброєний вовк") розміщалася у 8 км на північ від м. Вінниці біля с. Коло-Михайлівка. Вона призначалася для керування військовими діями на Східному фронті, а деякі дослідники допускають, що навіть для подальших бойових дій у напрямку Ірану та Індії.

   Відомо, що будування польової ставки на Східному фронті планувалося біля Лубен Полтавської області, але, по-перше, там досить активно діяли партизани, які відразу зацікавилися таємним об'єктом, по-друге, "бліцкриг" не вдався, війна затягувалася, а Вінниця була більш віддаленим і затишним містом. Крім того, була на шляху майбутньої транс'європейської магістралі Гамбург - Готенланд (Крим).

   Поряд з "Вервольфом" розміщувалася ставка командувача військово-повітряних військ Люфтваффе, рейхсмаршала Герінга "Штайнбрух" (з нім. - "Кам'яноломня). Вона знаходилася в 30 км на північ від Вінниці біля с. Черепашинці. На виїзді з Житомира будувалася ставка рейхсфюрера СС, міністра внутрішніх справ Гіммлера "Хегевальд" (з нім. - "Заповідний ліс"). Вона призначалася також для рейхсміністра Ламмерса та міністра закордонних справ Ріббентропа.

   "Вервольф" фактично був зменшеною копією головної ставки Гітлера "Вольфшанце" в Східній Прусії. Зовнішньо ставка мала досить непоказний вигляд. Наземну частину складали 81 будівля. Майже всі будівлі були побудовані з дерева з дерев'яними дахами. З північної сторони під лісом - електростанція. Поблизу - дві радіостанції, приміщення персоналу, охорони, водокачка, басейн, телефонний вузол, який забезпечував прямий зв'язок з Берліном, Києвом, Ростовом, Харковом, Дніпропетровськом, Житомиром. Поряд зі ставкою - посадочна полоса для літаків. Підземна частина - 3 залізобетонних бомбосховища, зокрема головний бункер фюрера, масивної конструкції: товщина стін 2,5 м, перекрить - 4,5 м.

   Територія була замаскована, всі будівлі пофарбовані в темно-зелений колір. Над підземними спорудами посаджені дерева, кущі. Навколо - 36 спостережних веж. Уздовж залізниці Калинівка - Вінниця постійно курсував панцерник. У лісі і по дорозі кожні 200 м - таємні спецзастави. І, зрозуміло, особливий режим. Провели перепис місцевого населення, видали спецпропуска, ввели комендантську годину. Безпосередньо ставку охороняла спецчастина дивізії "Велика Німеччина", що мала назву "Батальйон супроводження фюрера".

   Будівництво тривало з осені 1941 р. до кінця 1943 р. (перша черга була здана в експлуатацію у квітні 1942 р.). Брали участь фірми й спеціалісти з Німеччини, Польщі, Голландії. На об'єкті працювало понад 10 тисяч радянських військових. Залучалися мешканці навколишніх сіл.

   Влітку 1942 р. вінницький підпільний центр під керівництвом Ю. П. Левченка отримав інформацію про те, що з 1941 р. німецька будівельна фірма "Тодт" веде підземні роботи у лісі коло села Стрижавка: вирили котловани, будують конструкції із залізобетону, потім все засипають піском, прикривають ґрунтом і маскують спеціально пересадженими деревами. Навколо розміщені пости ППО. Крім того, поступили відомості про висилку німцями значної частини місцевого населення в інші села.

   На початку 1942 р. керівнику київського підпілля Івану Кудрі стало відомо, що продукція Київського кабельного заводу йде у Вінницю. Після збору попередньої інформації він прийшов до висновку, що там будується підземний військовий завод.

   У липні цього ж року старший інспектор Вінницького управління залізниці К. А. Стеглик, учасник підпілля, довідався про телеграму про прибуття до Вінниці ешелоном № 462 Гітлера. Підпільний центр, не маючи зв'язку з командуванням Червоної Армії, вирішив послати підпільників Блера, Прокудіна, Бондаря до білоруських партизанів, які переправили Прокудіна в Москву. 22 серпня його рапорт був вже відомий Комітету оборони. Приблизно в цей же час група берлінських антифашистів "Червона капела" повідомила Кремль, що польова ставка фюрера переноситься з "Вольфшанце" з Східної Прусії під Вінницю.

   Крім того, з газет вже було відомо про деякі побічні факти. Так, газета "Волинь" повідомила про гастролі Берлінської опери у Вінниці, які відвідав рейхсмаршал Герінг. Потім - публікація в "Дойче украинише цайтунг": на постановці вагнеровського "Тангейзера", знову ж у Вінниці, присутній був Кейтель.

   Таким чином, вже у 1942 р. радянське командування знало про існування ставки під Вінницею.

   Всього Гітлер відвідав ставку щонайменше 3 рази. Найбільш довго він тут перебував з 16 липня по 31 жовтня 1942 р. Пізніше "Вервольф" як ставку використовував командуючий групи військ "Південь" фельдмаршал Манштейн. У грудні 1943 р. було прийнято рішення про знищення об'єкта. В березні 1944 р., напередодні німецького відступу, ставку висадили у повітря.

   Спеціальна оперативна група НКВС СРСР, що прибула у Вінницю відразу після визволення міста, доповідала про результати оперативного обстеження колишньої ставки Гітлера. На місці ставки знайдено рештки спалених будівель і трьох підірваних залізобетонних бункерів. У якості зарядів німці використовували авіабомби.

   Завіса таємничості навколо ставки відхилилася в 1959-1960 рр., коли вінничанин Іван Безуглий, колишній співробітник КДБ, опублікував у періодиці матеріали про боротьбу місцевого населення з окупантами. Ставка досі залишається малодослідженим об'єктом. Упродовж 1988-1991 рр. на ставці працювала експедиція кафедри технічної кібернетики Московського геологорозвідного інституту під керівництвом професора Л. З. Бобровнікова. Працівникам експедиції вдалося відновити точні розміри території ставки та її окремих зон. Крім того, було виявлено місцезнаходження центрального в'їзду, котельної, електростанції, водокачки, очисних споруд, плацу та КПП. Нещодавно побачила світ книга колишнього начальника Управління Служби безпеки України у Вінницькій області І. Загороднього "Руїни "Вервольфу" свідчать". Але багато таємниць залишилося і досі. Навколо ставки і досі точиться чимало пересудів, висловлюються нові гіпотези, пов'язані з нею. Проблема її розкопок та дослідження залишається актуальною і дотепер.

  

Назви вулиць міста у ХХ ст.

 

  

   В назвах міських вулиць завжди відображається історія міста. У попередній час їх назви обумовлювалися місцевими особливостями, якимось характерними ознаками. Як правило, ці назви існували доки не вичерпували свою сутність, потім природним шляхом складалася інша нова назва. В ХХ ст. ця традиція була порушена. В данину злобі дня йшла активна зміна назв міських вулиць. Представлена історія перейменування вулиць Вінниці є відображенням історії України ХХ ст.

   Поданий перелік вулиць є неповним. Робота триває далі. Треба розширити наш список. Потрібно дослідити перейменування вулиць під час німецько-фашистської окупації, прослідкувати окремі перейменування, які не увійшли до нашого списку.

  

   Соборна вул. - вул. Леніна - Миколаївський проспект - Поштова вул.

   вул. Грушевського - вул. Котовського - вул. Петра Великого - Велика Дворянська вул.

   Першотравнева вул. - Романівська вул. - Торгова вул.

   вул. архітектора Артинова - вул. 9 січня - вул. 19 лютого - Велика Бульварна вул.

   вул. Козицького - вул. Богдана Хмельницького - Театральна вул.

   Площа Гагаріна - Каліча - Хлібна площа.

   вул. Чкалова - Князь-Олеговський провулок.

   вул. Скалецького - вул. Клари Цеткін - Ольгінська вул.

   вул. матроса Кошки - вул. Карла Маркса - Ізяславська вул.

   вул. Зої Космодем'янської - вул. Гойреха - Князь-Ігоревська вул.

   вул. Верхарна - Святославська вул. - Михайлівська вул.

   Хлібна вул. - вул. Карла Лібкнехта - вул. 7 листопада - вул. 17 жовтня - Хлібна вул.

   вул. Поліни Осипенко - вул. Дем'яна Бідного - Козьмо-Дем'янівська вул. - Соборний провулок.

   вул. Володарського - Маріїнсько-Благовіщинська вул. (Монастирсько-Благовіщинська) - Монастирська вул. Дзержинського - Театральна вул. - Єкатеринінська вул. - Садова і П'ятничанська вул.

   вул. Мих. Кропивницького - Комуністична вул. - Монастирський провулок

   вул. Свердлова - вул. Петра Могили - Мала Дворянська вул.

   Червоноармійська вул. - вул. Генерала Кречетнікова - Північна алея.

   вул. Фрунзе - Суворівська вул. - Вокзальна вул.

   вул. Пирогова - Брацлавська вул.

   вул. Василя Стуса - вул. Рози Люксембург - Князь-Давидовський провулок.

   вул. Л. Малиновського - Толстовський провулок - Князь-Данилівський провулок.

   вул. Верещагіна - Луначарського провулок - Театральний провулок.

   проспект Коцюбинського - вул. Раковського - Олександрівська вул. - Замостянська вул.

   вул. Червоних партизан - вул. Коцюбинського - вул. Владислава IV - Пироговська вул.

   вул. 50-річчя Перемоги - вул. Червоних козаків - вул. Ворошилова - вул. Троцького - вул. Вознесенська - Миколаївська вул. - вул. Князя Олега.

  

Археологічні розкопки

 

   Перші археологічні розкопки були проведені директором музею Г. В. Брілінгом біля с. Черепашинці Калинівського району й с. Лаврівка Вінницького району в 1927 р.

   Пізніше протягом довгого часу співробітники музею лише брали участь у розкопках, організованих на території області іншими організаціями, вченими. Музей співробітничав з Інститутом археології НАН України, Інститутом пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури та мистецтв України, Київським обласним центром пам’яткоохоронних досліджень, Вінницьким державним педагогічним університетом (Україна), Державним Ермітажем, С.-Петербурзьким університетом (Росія).

   Самостійні музейні дослідження були відновлені у 60-х роках ХХ ст. В 1960 р. біля с. Коржівка розкопувалося слов’янське поселення VIII-поч.ІХ ст. Упродовж 1969-1974 рр. експедиції музею під керівництвом директора І. І. Зайця досліджували трипільське поселення біля с. Кліщів Тиврівського району. До останнього часу цей пам’ятник є єдиним в басейні Побужжя, який досліджений у такому повному обсязі.

   Завідуючий відділом охорони пам’яток історії та культури музею Б. І. Лобай розпочав самостійні дослідження на Вінниччині у 1978 р. Під його керівництвом були проведені розкопки курганів різних епох на території Вінницького, Гайсинського та Ямпільського районів, поселень і городищ скіфської культури в Жмеринському районі. Музейна експедиція у 1984 р. відкрила поховання сарматської знаті І ст. н.е. біля с. Пороги Ямпільського району, у 1986-1987 рр. знаменитий Гордіївський могильник знаті періоду пізньої бронзи XIV-ІX ст. до н.е.

   У 1988-91 рр. експедиції музею під керівництвом Б. І. Лобая та В. Т. Загоруйко проводили розкопки курганів епохи бронзи та скіфського часу у Ямпільському та Вінницькому районах. У середині 90-х років під керівництвом М. В. Потупчика проводилися розвідки археологічних пам’яток у 6 районах.

   Матеріали розкопок стали основою для створення першої археологічної експозиції музею під час його останньої реконструкції наприкінці 60-х років ХХ ст. За останню чверть століття активне вивчення археологічних пам’яток області сприяло значному поповненню і розширенню нині діючої експозиції. Завдяки проведеним розкопкам склалася досить значна за кількістю та якістю музейна колекція (понад 7 тис. предметів). Неодноразово музей репрезентував експонати з цієї збірки на міжнародних виставках. 

За матеріалами : www.edu.vn

Повернутись
Текст повідомлення
Вызов консультанта